Розмежувальні лінії: як правильно записати праворуч і ліворуч

Розмежувальна лінія ділить відповідальність між сусідніми підрозділами: де закінчується смуга одного батальйону чи бригади і починається смуга іншого. У бойових документах її не малюють словами «десь по річці» — порядок запису жорстко визначений пунктом 2.1.5 ВКДП 5(3)-00(01).02, затвердженого наказом Головнокомандувача ЗСУ № 140 від 11.09.2020. Цей гайд — покроковий розбір правила: скільки пунктів, у якому порядку, що таке «вик.» і як виглядає правильний запис на прикладі з самого документа.

Що таке розмежувальна лінія і навіщо її записувати за правилами

Розмежувальні лінії — це елемент заходів управління військами, який розводить смуги дій сусідніх з'єднань і частин. Помилка в записі — це не «одрук»: якщо штаб сусідньої бригади прочитає лінію інакше, ніж ви її задумали, на стику з'явиться або «нічия» ділянка, або подвійна відповідальність. Тому документ визначає і мінімальну кількість пунктів, і порядок їх перелічування, і навіть те, яку лінію писати першою.

Правило працює в парі з вимогами до назв населених пунктів: усі назви пишуться великими літерами в називному відмінку, за потреби — з координатами в дужках. Детально це розібрано в пості про назви населених пунктів і координати.

Крок 1. Скільки пунктів і де вони мають бути

Мінімум — три пункти. Це більше, ніж у рубежів (не менш як два), і стільки ж, скільки в районів, — але з додатковою умовою: один із трьох пунктів обов'язково лежить на лінії зіткнення військ — на передньому краї або на державному кордоні. Саме цей пункт «прив'язує» розмежувальну лінію до фронту і не дає їй повиснути в повітрі.

Для порівняння, вимоги пункту 2.1.3 до інших об'єктів на тих самих сторінках документа:

• смуги, ділянки, зони — не менш ніж чотирма пунктами;
• райони, сектори відповідальності — не менш ніж трьома пунктами;
• рубежі — не менш ніж двома пунктами.

Крок 2. Порядок перелічування: від тилу до фронту

Пункти розмежувальної лінії перелічуються від тилу до фронту — від глибини своєї оперативної побудови в бік противника. Є один виняток: під час виходу з бою і відходу пункти перелічуються у бік відходу, тобто напрям запису повертається слідом за напрямом дій військ.

Це легко запам'ятати так: читаєш запис лінії — «рухаєшся» разом із військами.

Крок 3. Спочатку праворуч, потім ліворуч

Документ прямо фіксує черговість: спочатку зазначають лінію праворуч, потім — ліворуч. У записі це два блоки, розділені крапкою з комою, кожен починається словом «праворуч» або «ліворуч». Плутати порядок не можна — сусід праворуч і сусід ліворуч визначаються від своїх військ, і саме за цим порядком запис читають у сусідніх штабах.

Крок 4. «Вик.» — коли пункт не входить у смугу

Розмежувальна лінія проходить через населені пункти, але сам населений пункт при цьому може належати або не належати вашій смузі. Якщо пункт не входить у район чи смугу дій, перед його назвою ставиться скорочена форма слова «виключно» — «(вик.)». Немає позначки — пункт ваш; стоїть «(вик.)» — пункт лишається за межею, лінія лише проходить повз нього. Для стиків смуг це критична дрібниця: саме «вик.» вирішує, чий насправді населений пункт на розмежувальній лінії.

Розбір прикладу з документа

На стор. 23 наведено еталонний запис:

розмежувальна лінія 93 омбр: праворуч КОДНЯ, МЛИНОК (8644), (вик.) ВІШНЯ (8436), (вик.) КЛИН (7236); ліворуч СОВКИ, МАЛИН, БУЗОВА (6420).

Що тут відбувається, по елементах:

• «розмежувальна лінія 93 омбр:» — чия лінія, після чого двокрапка;
• «праворуч …; ліворуч …» — два блоки в обов'язковій черговості, розділені крапкою з комою;
• КОДНЯ → МЛИНОК → ВІШНЯ → КЛИН — пункти йдуть від тилу до фронту; лінія праворуч визначена чотирма пунктами (більше за мінімум — можна);
• (вик.) ВІШНЯ, (вик.) КЛИН — ці пункти у смугу 93 омбр не входять;
• (8644), (8436), (7236), (6420) — скорочені прямокутні координати в дужках після назви;
• усі назви — великими літерами в називному відмінку.

Де закінчується розмежувальна лінія

Глибина лінії в бік противника не довільна. Останній пункт розмежувальної лінії — у глибині оперативної побудови або бойового порядку противника — визначається:

• в обороні — на граничну досяжність своїх артилерійських засобів;
• у контрнаступі (наступі) — на глибину отриманого бойового завдання.

А в тилу своїх військ пункти визначаються на глибину оперативної побудови (бойового порядку). Тобто лінія покриває весь простір відповідальності: від власного тилу до межі, куди реально дістають вогонь або завдання.

Типові помилки в записі

• перелічування пунктів від фронту до тилу (правильно — від тилу до фронту, крім відходу);
• запис «ліворуч» перед «праворуч»;
• жоден пункт не лежить на лінії зіткнення;
• пропущене «(вик.)» — і сусідні штаби по-різному розуміють, чий населений пункт;
• назви малими літерами або в непрямому відмінку — усупереч пункту 2.1.2.

Розмежувальні лінії — лише один із «текстових» стандартів розділу 2.1: поруч у документі так само жорстко визначено запис часу, напрямів наступу, маршрутів руху і берегів річок.

Часті питання

Скільки пунктів має розмежувальна лінія?

Не менш як три, і один з них обов'язково має бути на лінії зіткнення військ — на передньому краї або на державному кордоні. У прикладі з документа лінія праворуч 93 омбр записана чотирма пунктами: мінімум можна перевищувати.

Що означає «вик.» у записі розмежувальної лінії?

Це скорочена форма слова «виключно». Її ставлять перед назвою пункту, який не входить у район або смугу дій: лінія проходить через нього, але сам пункт лишається за межею вашої відповідальності.

У якому порядку перелічувати пункти розмежувальної лінії?

Від тилу до фронту. Виняток — вихід з бою і відхід: тоді пункти перелічуються у бік відходу. Спочатку повністю записується лінія праворуч, потім — ліворуч.

Де за Наказом 140 закінчується розмежувальна лінія в обороні?

Останній пункт лінії у глибині бойового порядку противника в обороні визначається на граничну досяжність своїх артилерійських засобів. У контрнаступі чи наступі — на глибину отриманого бойового завдання, а в тилу своїх військ — на глибину оперативної побудови.

Чи стосується це правило робочої карти командира?

Так. Вимоги розділу 2.1 — загальні для оформлення оперативних (бойових) документів, зокрема й текстових записів, що супроводжують робочу карту. Графічну частину карти при цьому регулюють окремі розділи документа — від кольорів нанесення до умовних знаків.