Напрями наступу, контрудару і маршрути руху: як записувати

«Наступати у напрямку…» і «маршрут руху –…» — два найчастіші записи в бойових наказах і розпорядженнях. Обидва здаються очевидними, але в кожного є жорстке правило: з якого пункту починати перелік, скільки пунктів давати і чим закінчувати. Ці правила зафіксовані в пунктах 2.1.7 і 2.1.8 ВКДП 5(3)-00(01).02 (Наказ Головнокомандувача ЗСУ № 140) — розберемо їх із дослівними зразками з документа.

Напрямок наступу: правило пункту 2.1.7

Пункт 2.1.7 ВКДП охоплює одразу чотири види напрямів: контрударів, контрнаступу, наступу і головного удару. Правило для всіх одне — напрям задається не стрілкою «кудись туди», а конкретним переліком пунктів місцевості, і цей перелік будується одним із двох способів:

• на всю глибину бойового завдання — кілька пунктів одним ланцюжком від початку до кінцевої глибини;
• послідовно за завданнями — пункти групуються за найближчим і подальшим завданням.

Відлік завжди починається спереду: з переднього краю або з рубежу введення в бій (рубежу переходу в атаку). Тобто перший пункт у записі — той, що найближчий до противника на момент початку дій, а не тиловий пункт, звідки підрозділ висувається.

Дослівний приклад з документа:

1 мбр наступати у напрямку: вис. 120.2 (2448), ОХОТА (2456), вис. 131.7 (2488).

Зверніть увагу на три речі в цьому записі. Перше — пунктами напряму можуть бути не лише населені пункти, а й місцеві предмети: тут це висоти з відмітками (вис. 120.2, вис. 131.7). Друге — назва населеного пункту ОХОТА написана великими літерами, а після кожного пункту в дужках стоять скорочені координати — це загальна вимога розділу 2.1, детально розібрана в пості про назви населених пунктів і координати. Третє — пункти йдуть у порядку зростання глибини: від переднього краю (2448) углиб бойового завдання (2488).

Маршрут руху: правило пункту 2.1.8

Маршрут — це не напрям. Він описує, як колона фізично їде, тому й логіка запису інша. Пункт 2.1.8 визначає три обов'язкові елементи маршруту:

1. Початок — вихідний пункт. Перелік завжди відкривається ним.
2. Середина — проміжні пункти, які зазначаються послідовно, у порядку проходження.
3. Кінець — пункт на передній межі району зосередження або на рубежі введення в бій (переходу в атаку).

Пункти маршруту записуються назвами населених пунктів або місцевих предметів. Дослівний приклад з документа:

маршрут руху – ДИМЕРЦІ, МУЗИЧНЕ (8456), КОТОВСЬКЕ (2020), ПЕТРУШКИ (2428).

Тут ДИМЕРЦІ — вихідний пункт, МУЗИЧНЕ і КОТОВСЬКЕ — проміжні, ПЕТРУШКИ — пункт на передній межі району зосередження. Маршрут «обривається» саме там: далі підрозділ або зосереджується в районі, або вводиться в бій — і його дії описуються вже не маршрутом, а напрямком чи завданням.

Напрям, маршрут, розмежувальна лінія: у чому різниця

Три записи, що зовні схожі (перелік пунктів з координатами), відповідають на різні запитання — і плутати їх у документі не можна:

• Напрямок наступу (контрудару) — куди спрямовані бойові дії. Починається з переднього краю чи рубежу переходу в атаку, глибина — на все бойове завдання.
• Маршрут руху — якою дорогою рухається колона. Починається з вихідного пункту, закінчується на передній межі району зосередження або рубежі введення в бій.
• Розмежувальна лінія — де проходить межа смуг сусідніх з'єднань. У неї свої правила запису (праворуч/ліворуч, позначки «вик.»), розібрані окремо в пості про розмежувальні лінії.

Типові помилки при записі

• Напрямок записаний «з тилу». Перший пункт напряму має бути на передньому краї або рубежі переходу в атаку, а не в глибині своїх військ. Перелік «від себе до противника» — так, «від пункту постійної дислокації» — ні.
• Маршрут без вихідного пункту. Запис, що починається одразу з проміжних пунктів, не дає змоги звірити початок руху колони.
• Маршрут «дотягнутий» до об'єкта атаки. Маршрут закінчується на передній межі району зосередження чи рубежі введення в бій — далі працює напрямок, а не маршрут.
• Назви малими літерами і без координат. ОХОТА (2456), а не «охота». Координати в дужках після пункту — стандарт для всіх подібних переліків.
• Один пункт замість кількох. Напрям задається кількома пунктами на всю глибину завдання: один пункт напряму не визначає.

І суміжне правило, про яке часто забувають у тих самих абзацах наказу: кількість з'єднань і частин у тексті пишеться словами («три мбр»), а нумерація ешелонів і позицій — теж словами («перший ешелон»). Деталі — у пості «Цифри чи слова».

Часті питання

Як записати напрямок наступу в бойовому наказі?

Кількома пунктами місцевості на всю глибину бойового завдання (або послідовно за завданнями), починаючи з переднього краю чи рубежу переходу в атаку. Назви населених пунктів — великими літерами, після кожного пункту — скорочені координати в дужках. Зразок з ВКДП: 1 мбр наступати у напрямку: вис. 120.2 (2448), ОХОТА (2456), вис. 131.7 (2488).

Чим напрямок наступу відрізняється від маршруту руху?

Напрямок описує, куди спрямовані бойові дії, і відлічується від переднього краю на глибину бойового завдання. Маршрут описує шлях пересування колони: від вихідного пункту через проміжні до пункту на передній межі району зосередження або на рубежі введення в бій.

З якого пункту починається запис маршруту руху?

З вихідного пункту — це пряма вимога пункту 2.1.8 ВКДП. Далі послідовно зазначаються проміжні пункти, а завершує перелік пункт на передній межі району зосередження або на рубежі введення в бій (переходу в атаку).

Чи можна задавати напрямок наступу висотами, а не населеними пунктами?

Так. У зразку самого документа напрямок заданий двома висотами і одним населеним пунктом: вис. 120.2 (2448), ОХОТА (2456), вис. 131.7 (2488). Пунктами можуть бути будь-які місцеві предмети, які надійно читаються на карті.

Як ці записи виглядають на робочій карті командира?

Текстовий запис у наказі та графіка на карті доповнюють одне одного: на карті напрямки і маршрути наносяться умовними знаками (свої війська — червоним, з дотриманням правил кольорів), а в текстовому документі — переліком пунктів за правилами 2.1.7–2.1.8. Про кольори графічної частини — окремий пост про шість кольорів бойової карти.