Іноземні карти: транслітерація назв українськими літерами

Підрозділ працює за кордоном, на навчаннях із партнерами або просто отримав топографічну основу іноземного видання — і на карті всі назви латиницею. Як тоді писати ці назви в бойовому розпорядженні чи на робочій карті? Наказ Головнокомандувача ЗСУ № 140 відповідає одним коротким пунктом 2.1.10: назви населених пунктів та місцевих предметів пишуться українськими літерами.

Правило коротке, але воно працює лише в зв'язці з рештою вимог розділу 2.1 про запис назв — великі літери, називний відмінок, координати. Розберімо все разом.

Що саме вимагає пункт 2.1.10

Дослівно норма звучить так: «У разі використання топографічних карт іноземного видання назви населених пунктів та місцевих предметів друкується (пишеться) українськими літерами».

Тобто латинська (чи будь-яка інша) графіка з іноземної топооснови в оперативний (бойовий) документ не переноситься. Незалежно від того, що надруковано на самій карті, у тексті наказу, розпорядження, донесення і в написах на робочій карті назва передається кирилицею — українськими літерами. Це стосується обох категорій об'єктів, з якими взагалі оперують правила запису назв у документі: населених пунктів і місцевих предметів.

Зверніть увагу на формулювання «друкується (пишеться)»: вимога однакова для документів, виготовлених на комп'ютері чи друкарській машинці, і для написів, зроблених від руки на карті.

Як це працює разом з іншими правилами запису назв

Пункт 2.1.10 не скасовує загальних вимог до назв — він лише визначає графіку. Далі назва з іноземної карти записується за тими самими правилами п. 2.1.2, що й будь-яка інша:

• Називний відмінок, великі літери. Назви населених пунктів і місцевих предметів із власними іменами друкуються в називному відмінку великими літерами; під час перелічування відокремлюються комами.
• Лапки для місцевих предметів. Ліс, урочище чи інший місцевий предмет із власним ім'ям береться в лапки: ліс «ТЕМНИЙ».
• Координати для однозначності. За потреби місцезнаходження зазначається по карті — географічними або прямокутними координатами, наприклад: ЛАВРИКИ (60°10'04''; 36°31'57''), ТУРИ (5 873 300; 3 300 800). Для іноземної карти це особливо доречно: саме координати знімають будь-яку неоднозначність, коли українське написання назви відрізняється від оригінального на топооснові.
• Прив'язка до великих населених пунктів. Якщо місцезнаходження зазначається відносно великих населених пунктів, використовуються скорочення сторін світу: «зах.», «сх.», «півн.», «півд.».
• Береги, схили, узлісся — по сторонах світу: західний берег ріки, північний берег озера (п. 2.1.6; береги річок допускається зазначати і за напрямом течії — правий, лівий).

Повний розбір цих вимог з усіма прикладами — в окремому пості про назви населених пунктів і координати.

Практичний порядок дій

1. Знайдіть об'єкт на іноземній топооснові й визначте його назву.
2. Передайте назву українськими літерами — так, як вона читається.
3. Запишіть її великими літерами в називному відмінку.
4. Додайте координати по карті в дужках — географічні або прямокутні, щоб адресат безпомилково знайшов пункт на тій самій топооснові.
5. Уживайте це написання однаково в усіх документах операції: і в тексті, і в написах на карті.

Важливо розуміти межі норми: сам ВКДП фіксує принцип («українськими літерами»), але не містить таблиці відповідності літер. Тому головне на практиці — єдність написання в межах штабу: та сама назва в бойовому розпорядженні, у донесенні й на робочій карті має виглядати ідентично, інакше виконавець шукатиме на карті два «різні» пункти.

Типові помилки

• Назва латиницею «як на карті». Пряме порушення п. 2.1.10 — у документі назва має бути українськими літерами.
• Різнобій написання. В одному документі назву передали одним способом, у сусідньому — іншим. Норма про єдину графіку якраз і покликана зробити читання документів однаковим для всіх.
• Назва без координат. Для іноземної топооснови координати в дужках — найнадійніший спосіб прив'язати українське написання до конкретної точки карти.
• Малі літери або непрямий відмінок. Вимога п. 2.1.2 про називний відмінок і великі літери діє незалежно від походження карти.

Правила запису назв — лише частина загальних вимог до текстових документів; систематизований огляд усіх норм оформлення дивіться в довіднику з оформлення оперативних (бойових) документів.

Часті питання

Як писати назви населених пунктів на робочій карті командира?

У називному відмінку великими літерами: РОМНИ, ЛАНДИРІ. Місцеві предмети з власними іменами — в лапках: ліс «ТЕМНИЙ». За потреби додаються координати по карті або прив'язка до великого населеного пункту зі скороченнями «зах.», «сх.», «півн.», «півд.». Якщо топооснова іноземного видання — назви все одно пишуться українськими літерами.

Що робити, якщо карта іноземного видання, а назви на ній латиницею?

Пункт 2.1.10 ВКДП 5(3)-00(01).02 вимагає друкувати (писати) назви населених пунктів та місцевих предметів українськими літерами — незалежно від того, якою графікою вони надруковані на топооснові. Щоб уникнути різночитань, додавайте координати пункту в дужках.

Які позначення на топографічній карті роблять для уточнення місцезнаходження пункту?

Документ передбачає два способи: координати по карті (географічні або прямокутні — широта і довгота чи прямокутні значення в дужках після назви) та прив'язку відносно великих населених пунктів зі скороченнями сторін світу «зах.», «сх.», «півн.», «півд.».

Чи стосується правило рукописних написів на карті?

Так. У тексті пункту 2.1.10 вжито формулювання «друкується (пишеться)» — тобто вимога однаково діє для надрукованих документів і для написів, нанесених від руки на робочу карту чи схему.