«До бою! Самохідна артилерія в російсько-українській війні»

Історію самохідної артилерії в цілому можна поділити на кілька етапів. Якщо відкинути період до 1939 року, коли вона знаходилась на стадії експерименту, то під час Другої Війни вона вже стала масовим явищем. Але зазвичай це було те, що ще називають «штурмовими гарматами» тобто конструктори брали серійний танк, міняли башту на нерухому і ставили більш потужну гармату, ніж на базовому танку. Очевидно, що бронезахист базової машини зберігався. Такі ерзац-САУ йшли із танками в одних бойових порядках. Їхня головна роль в бою була в ураженні ворожих танків прямим наведенням. Особливо це було цінно при боях у місті та при проривах укріпрайонів.

Основна частина артилерії в той час залишалася буксируваною, при чому у більшості своєї на кінній тязі. А важкі гармати перекидалися вельми повільними тракторами. Більш маневреними були реактивні системи залпового вогню, але вони тільки починали свій довгий шлях.