Орієнтація умовних знаків і «центр знака» — головне правило нанесення

Можна знати всі 1056 знаків наказу 140 і все одно намалювати карту, з якої сусідній підрозділ зніме хибні координати. Причина майже завжди одна: знак поставлений «приблизно» — не тим місцем і не в той бік. ВКДП 5(3)-00(01).02 закриває це питання двома короткими пунктами — 2.2.9 і 2.2.10, — які варто знати напам'ять кожному, хто веде робочу карту.

Цей пост — детальний розбір правила орієнтації знаків і поняття «центр умовного позначення»: що саме написано в документі, як це застосовувати на практиці й де ховаються типові помилки.

Що саме каже наказ 140

Пункт 2.2.9 формулює правило для знаків, які відображають положення, завдання та дії військ (сил), вогневих засобів, бойової та іншої техніки. Вимог у ньому три, і всі — обов'язкові одночасно:

1. Дійсне розташування. Знак наноситься на карту (схему) відповідно до того, де об'єкт реально стоїть на місцевості. Не «десь у цьому квадраті», а в конкретній точці.
2. Орієнтація за напрямком. Знак розвертається за напрямком дій військ або за напрямком ведення вогню.
3. Центр знака = точка об'єкта. Визначальною точкою положення об'єкта на місцевості є центр умовного позначення.

Пункт 2.2.10 додає окреме правило для пунктів управління: вони наносяться так, щоб вертикальна лінія флагштока спиралася нижньою частиною в точку розміщення пункту управління на місцевості.

Правило «центру знака» на практиці

Це головне, що треба винести з пункту 2.2.9. Коли ви ставите на карту знак танка, кулемета чи гармати, точка на місцевості, де стоїть цей об'єкт, — це геометричний центр знака. Не нижній край, не вістря, не кут рамки.

Що з цього випливає:

• Коли наносите знак — суміщайте з точкою стояння об'єкта саме центр позначення. Якщо вогнева позиція на висоті з відміткою, центр знака має лягти на цю відмітку.
• Коли читаєте чужу карту — координати об'єкта знімаються з центру знака. Хто знімає їх «з краю», отримує похибку, яка на дрібному масштабі перетворюється на сотні метрів на місцевості.
• Коли доповідаєте за картою — положення підрозділу чи засобу називається за центром позначення, і всі учасники обміну розуміють точку однаково.

Саме тому правило центру працює в парі з вимогами до розмірів умовних знаків: знак розумного розміру з чітким центром читається однозначно, а роздутий — «накриває» пів кілометра місцевості.

Орієнтація за напрямком дій або вогню

Друга вимога пункту 2.2.9: знак не малюється в довільному положенні — він розвертається за напрямком дій військ або ведення вогню. Знак підрозділу в наступі «дивиться» туди, куди підрозділ наступає. Знак вогневого засобу — туди, куди спрямований його вогонь.

Це стосується насамперед знаків вогневих засобів і техніки, у яких є виражений напрямок:

Поставити такий знак «догори ногами» — значить показати на карті вогонь у бік своїх. Тому перед нанесенням завжди два питання: де центр? і куди спрямований знак? Перше дає точку, друге — напрямок.

Пункти управління: правило флагштока

Знаки пунктів управління побудовані інакше — це прапорець на вертикальному флагштоку, тому для них у документі окремий пункт 2.2.10. Точку розміщення пункту управління на місцевості вказує нижня частина вертикальної лінії флагштока — саме нею знак «спирається» в точку на карті.

Тобто для КП центр прапорця нічого не означає: координати знімаються з підніжжя флагштока. Це найпоширеніша помилка при читанні карт — плутати правило центру (для звичайних знаків) із правилом флагштока (для пунктів управління). Повний набір знаків КП, ЗКП, ПКП і ТПУ — в окремому каталозі знаків пунктів управління.

Суміжні правила, без яких орієнтація не працює

Пункти 2.2.9–2.2.10 стоять у документі в одному ряду з іншими правилами нанесення, і на карті вони застосовуються разом:

• Стан об'єкта. Фактичне положення і дії наносяться суцільною лінією, імовірні та сплановані — переривистою (п. 2.2.11). Детально — у пості про суцільну і пунктирну лінії.
• Результат ураження. Знищена ціль перекреслюється двома суцільними лініями, виведена з ладу — однією суцільною та однією переривистою (п. 2.2.12); як саме — розібрано в пості про позначення знищених цілей.
• Колір. Кому який колір належить — у огляді шести кольорів бойової карти.

Разом ці правила дають повну формулу нанесення: правильний знак, у правильній точці (центр!), у правильному напрямку, правильною лінією і правильним кольором.

Часті питання

Як правильно наносити умовні знаки на карту?

За пунктом 2.2.9 наказу 140: знак ставиться відповідно до дійсного розташування об'єкта на місцевості, орієнтується за напрямком дій військ або ведення вогню, а точкою положення об'єкта є центр умовного позначення. Для пунктів управління точку вказує нижній кінець флагштока.

Що таке центр умовного позначення?

Це визначальна точка положення об'єкта на місцевості: де на карті лежить геометричний центр знака — там на місцевості й стоїть об'єкт. Координати з карти знімаються саме з центру знака, а не з його краю чи кута.

Як орієнтуються тактичні знаки ЗСУ на робочій карті?

За напрямком дій військ або за напрямком ведення вогню. Знак підрозділу в наступі спрямований у бік наступу, знак вогневого засобу — у бік, куди ведеться вогонь. Довільне положення знака документ не допускає.

Як наносяться на карту пункти управління?

Так, щоб вертикальна лінія флагштока спиралася нижньою частиною в точку розміщення пункту управління на місцевості (п. 2.2.10). Тобто для знаків КП діє не правило центру, а правило флагштока — координати знімаються з його підніжжя.

Чим відрізняється нанесення фактичного положення від планованого?

Фактичне положення і дії військ наносяться суцільною лінією, а імовірні та сплановані дії — переривистими (штриховими) лініями (п. 2.2.11). Орієнтація і правило центру при цьому діють однаково для обох випадків.