Війна танків-2

Після розгортання повномасштабної війни в Україні українське військо потребувало великої кількості важкого озброєння - перш за все бронетехніки. Західні союзники на першому етапі війни вирішили віддати танки радянського типу, для чого у країн колишнього Варшавського блоку - перш за все Польщі та Чехії - забрали всі танки типу Т-72 (в тому числі і місцевої модернізації). Крім того, Словенія поставила партію модернізованих Т-55. Це було правильне рішення, так як швидко перенавчити на зовсім нову техніку екіпажі можливості просто

не було.

З розгортанням бойових дій і формуванням нових частин виявилось, що цих танків явно недостатньо і доволі швидко була сформована так звана «Танкова коаліція», після певних коливань західних політиків в Україну почалось постачання танків нерадянського виробництва - від застарілих Leopard 1 до більшменш сучасних M1 Abrams та Leopard 2A4 та 2A6.

В той же час на полі бою виявилось, що всі існуючі танки - що радянські, що західні - створені на основі досвіду локальних воєн другої половини ХХ століття і вже не відповідають сучасним реаліям. Тут й розподіл товщин броні, що геть не відповідає сучасним загрозам (мова перш за все про FPV-дрони,

які можуть атакувати практично з будь-якого на-прямку), надмірно протитанкова специфіка основного озброєння, надмірне зростання ваги танку та питомого тиску на грунт і багато чого ще. А в українських реаліях на все це накладались проблеми з логістикою та запасними частинами. Тому вже під час війни в конструкцію почали вносити зміни, які поступово формують як зовнішній вигляд та можливості

танка майбутнього, так й тактику його використання.